Нам мало воен, стрельбищ и пожарищ,
Стихийных бедствий, страхов и врагов,
Что Ты создал, о Боже, этих тварей
Нам на мученье - злейших комаров?
На свете нет подлейшего творенья,
О том Тебе поведает любой,
Как без сомненья и без сожаления,
Сосут они нам душу - нашу кровь.
И отдых наш Ты превратил в мученье,
И ночи - в пытку жалом комара,
И потому нам часто нет спасенья
Ни днем, и ни в святых чертогах сна.
Что Ты хотел сказать нам этой пыткой?
За что послал страдание сие?
Неужто мало всяких там улиток
Создал Ты на измученной земле?
Ты хочешь, чтобы жизнь не стала раем?
Малиной сладкой, голубой мечтой?
Тебя совсем я здесь не понимаю,
Как не поймет Тебя никто другой.
Быть может, кровь пустить на теле чистом -
Всего лишь знак того, что каждый день
Нам также кровь сосут капиталисты
И комары - их образ или тень?
А может комарами год за годом,
И век за веком платим за прогресс? -
Мстит человеку матушка природа
За мусор и за вырубленный лес?
И комары - лесные партизаны,
Что, пробираясь в наши города,
Нам мстят за их разрушенные страны,
И за озера, полные дерьма?
Ты мне скажи, за что же эта мука?
Искусанные щеки и глаза?
Пока я не прихлопнул эту суку -
Нажравшегося крови комара.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
